Іванушкін Василь Михайлович [21.04.1903, Москва – 13.07.1937, Київ] – бібліотечний діяч, книгознавець, агроном-економіст, викладач, громадський діяч.

За власноруч заповненими анкетними даними – походив із селян-бідняків, однак середню освіту здобув у Шостій московській гімназії. Документи із архіву Національної бібліотеки України імені В. І. Вернадського, НБУВ (оп. 1, од. зб. 50, арк. 11) містять відомості про те, що він, окрім російської та української мов, знав польську, французьку, болгарську, чеську мови, що викликає сумнів у його походженні із селян-бідняків.

У 1917–1918 рр. працював помічником токаря на Московському аеропланному заводі. Під впливом революційних подій вступив до більшовицької партії (1919). У 1919–1920 рр. обіймав різні посади в установах м. Ліхвін (з 1945 р. – Чекалін) і Ліхвінського повіту Калузької губернії.

Внаслідок участі у громадянській війні на постімперському просторі Росії потрапив до України. У 1921 р. був лектором радянської партшколи в Таращі, членом Таращанського повітового парткому, завідував повітнаросвітою на Київщині, у 1922–1923 рр. – Уманською політосвітою, агітпропагандою окрпарткому (1924); одночасно викладав історичний матеріалізм в Уманському сільськогосподарському технікумі (1922–1925). З українською літературою, мовою, історією ознайомився завдяки спілкуванню з Д. Загулом, І. Лакизою та іншими діячами культури.

У 1925 р. в Києві викладав політичну економію у ветеринарно-зоотехнічному інституті, сільськогосподарську економію та економполітику в кооперативному технікумі. Одночасно з навчанням у Київському інституті народного господарства (КІНГ) працював тут у 1925–1926 рр. викладачем політекономії, деканом робітфаку при цьому виші і нетривалий час був навіть в. о. ректора КІНГ. Знятий з роботи «за протягання у лекціях троцькістських і націоналістичних установок». З 1926 р. одночасно завідував Будинком комуністичної освіти при агітпропі Київського окрнаркому.

Приблизно з 1925 р. співпрацював із «Книгоспілкою», в 1928 р. був призначений головним редактором Київської філії цього видавництва, а також заступником директора Центрального історичного архіву. У червні 1926 р. брав участь у студіях, організованих Всенародною бібліотекою України (нині – НБУВ), з доповіддю «Сучасна продукція української книги УСРР (метод порівняння продукції української книги з продукцією іншої книги на Україні)».

З жовтня 1926 р. по жовтень 1927 р. був першим керівником Кабінету вивчання книги й читача при секції соціології книги в Українському науковому інституті книгознавства (УНІК). У червні 1928 р. кооптований до Наукової ради УНІК і очолював бібліографічну секцію (1928–1929).

Закінчив КІНГ за спеціальністю агроном-економіст (1928) та аспірантуру при Науково-дослідній кафедрі марксизму-ленінізму при ВУАН (1930).

У 1930–1933 рр. працював у Херсоні заступником голови міськради і викладачем діалектичного матеріалізму.

З 21 вересня 1933 р. по 26 травня 1936 р. – директор Бібліотеки Всеукраїнської академії наук (до 1934 р. – Всенародна бібліотека України). З осені 1934 до середини 1935 р. одночасно обіймав посаду директора УНІК.

Станом на початок осені 1933 р. бібліотека перебувала у складному становищі: урядова комісія виявила суттєві недоліки в її роботі і «ціле кубло націоналістичних класово-ворожих сил». «Націонал-фашистськими шкідниками» було визнано й звільнено понад 40 провідних співробітників. В. Іванушкін активно взявся за реорганізацію роботи установи. Він очолив комісію зі з’ясування недоліків у науковій та бібліотечній роботі книгозбірні, сприяв запровадженню нових методів у бібліотечній праці, провадив організаційно-структурну реорганізацію бібліотеки; добивався постачання бібліотеки двома безоплатними обов’язковими примірниками видань друку СРСР; сприяв міжнародному книгообміну.

 У 1934 р. бібліотека вийшла з підпорядкування Наркомату освіти УСРР і увійшла до системи ВУАН (з лютого 1936 р. – АН УСРР). В. Івашушкіну, в числі інших науковців, кваліфікаційною комісією ВУАН було присвоєне вчене звання професора. Докладав багато зусиль для пожвавлення у бібліотеці наукової діяльності, яка була фактично знищена під час «чисток» кадрового складу науковців у 1931–1933 рр.; підготував «Інструкцію до складання індивідуального плану підвищення кваліфікації наукових співробітників бібліотеки АН УСРР». У 1935 р. запровадив нову форму спільних професійних нарад і семінарів бібліотеки і УНІКу, де особисто виступав з лекціями. організував надходження до бібліотеки фондів ліквідованих у той час інститутів, відділів, комісій, кафедр академії. Домігся передання до відділу рукописів ВБУ (нині – Інститут рукопису НБУВ) архіву УАН-ВУАН

З 1 квітня 1934 р., за постановою уряду, бібліотека остаточно звільнила приміщення у будинку колишньої І Київської гімназії на бульв. Тараса Шевченка, 14 у зв’язку з розміщенням там Наркомату освіти УСРР. Фонди перевозили в новий корпус на вул. Короленка, 58 (нині – вул. Володимирська, 62), до Петрівської філії (у будівлю колишньої Київської духовної академії на Подолі), до Софійського та Володимирського соборів. В. Іванушкін на засіданні Президії АН УСРР ініціював питання будівництва нового корпусу бібліотеки. Керував розробленням нових статутів бібліотеки (1933, 1934, 1936 рр.). Відповідно до статутів, вона стала державним книгосховищем України і центральною науковою бібліотекою АН УРСР.

У цей період В. Іванушкін був активним учасником всіх нарад з бібліотечної справи, в т. ч. всесоюзних у Москві в 1934 і 1936 рр. На першій з них доповів про заходи, спрямовані на наближення книги до масового читача, інформаційне розкриття фондів бібліотеки, прискорення опрацювання книжок, оперативне керування кожною ділянкою роботи. Значну увагу приділяв питанням обслуговування читачів; відповідав за добір кадрів консультантів (станом на 1936 р. їх було у бібліотеці 47). Був також учасником Всесоюзної конференції з питань складання каталогу в наукових бібліотеках (травень 1934 р., Ленінград – нині Санкт-Петербург).

Особисто брав участь у розбиранні неопрацьованих фондів бібліотеки, в обговоренні планів роботи відділів та установи в цілому, у складанні посадових інструкцій; гальмував рекомендоване тоді владними структурами «очищення фондів від класово-ворожої літератури»; вів твердий курс на збереження напрацьованої систематизації фондів, протидіяв переробленню каталогів; поновив на роботі кількох звільнених під час «чисток» спеціалістів.

Активно долучався до діяльності ВУАН, насамперед як вчений секретар її Редакційно-видавничої ради (з лютого 1934 р.); до видавничого плану академії в 1934 р. вперше потрапили праці бібліотеки: було заплановано 4 тематичні збірники з основних питань бібліотечної роботи, та видання праць, що стосуються стародруків і бібліографії. Головний редактор редакторату видавництва ВУАН (1935), член різних тимчасових комісій, в т. ч. комісії музеїв, комісії Президії ВУАН для розроблення нової організаційної структури АН, комісії для розгляду тематичного плану інститутів секції соціально-економічних наук та ін. На одному із засідань Президії ВУАН В. Іванушкін виступив з доповіддю про перебудову бібліотеки, де порушив кілька важливих питань: про добудову бібліотечної будівлі та виділення для цього коштів; потребу в комплектуванні книгозбірні двома обов’язковими примірниками всіх видань СРСР; поповнення другим примірником фондів бібліотеки за 1933–1934 рр.; фінансування поштових витрат бібліотеки на пересилання літератури; дотримання установами ВУАН зобов’язання надсилати бібліотеці примірники своїх видань; запропонував схвалити удосконалений порядок користування іноземною літературою, обслуговування нею інститутів і установ ВУАН.

Автор брошури «Проблема читачівства та її вивчення» (1926), де розкрито форми організації і методи роботи Кабінету вивчання книги й читача УНІКу. Водночас В. Іванушкін наголошував, що вивчення проблеми читачівства (цей термін, попередник читачезнавства, на той час охоплював весь спектр питань, пов’язаних із читанням), комплексу книга-читач є одним з найактуальніших, але і найскладнішим із питань книгознавства. Комплексом він називав цей об’єкт дослідження тому, що завдання, поставлене Кабінетом, може бути виконане лише за умов дослідження книжки й читача в їхньому взаємозв’язку: «Як не можна казати про існування читача без книжки, так не можна уявити собі соціальної ролі книжки без читача як об’єкту впливу книжки». В. Іванушкін запропонував формулювання терміна «книжка», обґрунтував завдання з наукової допомоги бібліотекарю, бібліографу, видавцю, письменнику і читачу як користувачеві книги, причому ці завдання ним диференційовані залежно від соціального оточення, за поділом місто-село. В окремому розділі він виклав ознаки книжки, такі, як зовнішній вигляд, зміст, форма викладу, ілюстрації, читацьке призначення, особливості видання та ін., а також окреслив практичні результати діяльності Кабінету в цьому напрямі – внесення коректив у письменницьку та видавничу сфери щодо поліпшення форми й змісту книжок, стимулювання поглиблення творчості художників у пошуках візуального відтворення синтезу форми та змісту творів, праця над удосконаленням стандарту книжки як продукту масового споживання тощо. Поняття «читач» автор тлумачив як соціальну постать, що вступає в певний конфлікт зі змістом і формою книжки; накреслив формулу процесу читання і засвоєння книжки і визначив класифікаційні ознаки читачів. Він відзначав, що психіка читача не є пасивним приймачем чужих думок, а є «критичним, навіть при малому інтелектуальному розвиткові читача, апаратом, що коригує авторські думки». Вивчення читача є складним завданням, бо він не є однорідним та інертним суб’єктом, а має різні «статичні» ознаки – фізіологічні та психологічні риси, «динамічні» ознаки – інтелектуальний розвиток, вплив суспільної ідеології й залежність від властивостей книги. З повагою ставлячись до бібліопсихології М. Рубакіна, В. Іванушкін пропонував, в дусі тих часів, розвинути її «в напрямі матеріалістичного світогляду та марксистського розуміння суспільних явищ».

У співпраці з Ю. Меженком В. Іванушкін у 1927 р. редагував підготовлений УНІКом алфавітний покажчик українських місячників за 1917–1926 рр. (охоплював приблизно 40 тис. назв творів, опублікованих в українських журналах упродовж 10 років).

Автор передмови до фундаментального покажчика В. Ігнатієнка «Бібліографія української преси 1816–1916» (1930), де зокрема писав: «Бібліографія зберігає для наступних генерацій людства можливість використовувати літературну продукцію попередніх поколінь, заощаджує працю наукових робітників, збагачуючи їхні знання попереднім досвідом». Саме за цю передмову, а також за працю «Проблема читачівства та її вивчення» В. Іванушкіна було піддано найбільшій критиці під час розгрому УНІКу в 1931 р.

У 1930 р. УНІК планував видати в Державному видавництві України (ДВУ) підготовлений В. Іванушкіним «Показник соціально-економічної літератури українською мовою дореволюційного періоду» (10 друк. арк.), проте ДВУ відмовилось видавати цю працю.

Серед публікацій В. Іванушкіна 1920–1930-х рр. також: «Роль бібліотеки УАН як державного книгосховища» (1935), статті в союзній «Советской библиографии», п’ять статей в журналі «Життя й революція» та ін. В архіві НБУВ збережено кілька рукописів праць, підготовлених ним за часи керування бібліотекою, зокрема: «Бібліографічний покажчик літератури з політекономії», «Всенародна бібліотека України на шляхах перебудови», «Бібліографічна робота про В. І. Леніна», методична розробка «Організація бібліографічної роботи на Україні». Виголосив також наукову доповідь «Про методику наукової роботи над темою» (1935). У 1935–1936 рр. був одним із розробників проєкту «Бібліографія актово-документального матеріалу з історії України» (нереалізований через арешти і звільнення виконавців).

Активна поступальна діяльність В. Іванушкіна з середини осені 1935 р. стала стикатися з перепонами. На засіданні секретаріату ЦК КП(б)У від 19 жовтня 1935 р. під головуванням П. Постишева його позбавили, в числі інших, звання професора.

Приводом для подальшого тиску на В. Іванушкіна стала пожежа 25 листопада 1935 р. в газетному відділі бібліотеки, який у зв’язку з хронічною нестачею фондосховищ знаходився в непристосованому для цього приміщенні на хорах Софійського собору. Початкова офіційна версія пожежі – халатність рядових працівників і несправність печі. Незважаючи на вжиті оперативні заходи, організацію постійної роботи із сушіння залитих водою газет і листівок, розбирання й опрацювання пошкоджених документів, у березні 1936 р. В. Іванушкіна було виключено з партії «за притуплення партійної пильності та протягування класово-ворожих кадрів до бібліотеки»; його також усунули від виконання обов’язків головного редактора видавництва АН УСРР, звільнили з посади секретаря кваліфікаційної комісії АН УСРР по групі соціально-економічних наук. У травні 1936 року В. Іванушкіна звільнили з бібліотеки за звинуваченням у пожежі в газетному відділі і зв’язках із закордоном (тобто за міжнародний книгообмін, запроваджений директором бібліотеки за постановами Президії ВУАН).

Деякий час працював в Літературній комісії при Наркоматі освіти УСРР. Останнє місце роботи – агроном-плановик Київського садово-ягідного тресту.

13 січня 1937 р. В. Іванушкіна заарештували за сфабрикованим звинуваченням як «активного учасника троцькістської терористичної організації, тісно пов’язаної з націоналістичним підпіллям». Спочатку він все заперечував, але надалі під величезним моральним і фізичним тиском (слідство тривало пів року, методи, що застосовувалися в НКВС, були надзвичайно жорстокими) змушений був визнати висунуті йому абсурдні обвинувачення, зокрема «приналежність до контрреволюційної троцькістсько-зінов’євської терористичної організації, що здійснила 1 грудня 1934 р. вбивство т. Кірова і готувала терористичні акти проти керівництва ВКП(б) і радянської влади; … організував підпал газетного відділу бібліотеки АН УРСР з метою знищити матеріали, що компрометують низку активних членів організації; … свідомо засмічував апарат бібліотеки контрреволюційними елементами, тобто в злочинах, передбачених ст. ст. 54-8, 54-9 і 54-11 Кримінального кодексу УРСР».

Закрите судове засідання без участі обвинувачення і захисту й без виклику свідків відбулося 13 липня 1937 р. і тривало кілька хвилин. Вирок – вища міра покарання. Розстріляний 13 липня 1937 р.; реабілітований 1958 р.

Про газетну та журнальну бібліографію  / В. Іванушкін // Життя й революція. – 1925. – № 5. С. 88–90.

Проблема читачівства та її вивчення / В. Іванушкін. – Київ, 1926. – 32 с.

Від Українського наукового дослідчого інституту книгознавства [вступ. ст.] // Ігнатієнко В. Бібліографія української преси 1816–1916. – Харків, Київ, 1930. – С. 5–7.

[Выступление на совещании директоров научных библиотек по докладам М. А. Годкевича «О работе с обязательным экземпляром» и Е. И. Шамурина «Об использовании книжных фондов»] // Сов. библиография.– 1935. – № 1–2. – С. 23.

План работы библиотеки на 1933–34 гг. : выступление на совещании директоров научных библиотек 15–19 декабря 1934 г. / В. Иванушкин // Сов. библиография. – 1935. – № 1–2. – С. 15.

Роль Бібліотеки УАН як державного книгосховища / Василь Іванушкін. – Київ, 1935. 

Дубровіна Л. А. Історія Національної бібліотеки України імені В. І. Вернадського. 1918–1941 / Л. А. Дубровіна, О. С. Онищенко – Київ, 1998. – Про В. Іванушкіна: с. 140, 145, 217, 247, 257, 279.

Ковальчук Г. Керівники ВБУ–НБУВ (1918–1998) / Галина Ковальчук // Бібл. вісн. – 1998. – № 5. – Про В. Іванушкіна: с. 21–22.

Ковальчук Г. Доля репресованих директорів Всенародної бібліотеки України в 20–30-х роках / Г. Ковальчук // Рукописна та книжкова спадщина України / Нац. акад. наук України, Нац. б-ка України ім. В. І. Вернадського, Ін-т рукопису ; редкол.: Л. А. . Дубровіна (відп. ред.) [та ін.]. – Київ, 1998. – Вип. 4. – Про В. Іванушкіна: с. 16–21.

Ковальчук Г. Репресовані директори ВБУ / Г. Ковальчук // Бібліотека. Наука. Культура. Інформація: Наукові праці НБУВ. Київ, 1998. – Вип. 1. – С. 39–45.

Ковальчук Г. Співробітники УНІК – жертви політичних репресій // Наук. пр. НБУВ. – 1999. – Вип. 2. – С. 52–94.

Опришко Т. Василь Іванушкін: Життя і доля / Тетяна Опришко // З архівів ВУЧК–ГПУ–НКВД–КГБ. – 1999. – № 1/2. – С. 347–357.

Ковальчук Г. Директори Всенародної бібліотеки України (20–30-ті рр.) / Галина Ковальчук // З архівів ВУЧК–ГПУ–НКВД–КГБ. – 2000. – № 2/4. – Про В. Іванушкіна: с. 193–206.

Історія Національної академії наук України (1934–1937) : док. і матеріали. – Київ, 2003. – Про В. Івашушкіна: с. 13, 23, 37, 182, 361, 390–394, 398, 400, 401, 405, 407, 408, 412, 413, 423–429, 436, 439.

Дубровіна Л. А., Онищенко О. С. Бібліотечна справа в Україні в ХХ столітті / Л. А. Дубровіна, О. С. Онищенко. – Київ, 2009. – Про В. Іванушкіна: с. 195, 196, 197, 200, 221, 478.

Ковальчук Г. Український науковий інститут книгознавства (1922–1936) / Г. І. Ковальчук. – Київ : Видавничий дім «Академперіодика», 2015. – Про В. Іванушкіна: с. 46, 123, 139, 141, 145, 154, 157, 220, 259, 269, 274-276, 288-293, 295, 297, 317–319, 321, 349, 351, 353, 354, 358–360, 367, 380, 381, 384, 410, 420, 423, 429, 441–445, 448, 459, 505, 506, 509, 511, 512, 514–528, 547, 548, 561, 564, 566, 569, 575, 582, 636–645, 648, 649, 657, 661, 664.

Історія української бібліотечної справи в іменах (кінець ХІХ ст. – 1941 р.): матеріали до біобібліографіч. словника / автор-уклад. Л. В. Гарбар ; Нац. б-ка України ім. В. І. Вернадського. – Київ, 2017. – Про В. Іванушкіна: с. 180–182.

 

___________________

 

Сторінками Биківнянського мартиролога: Василь Іванушкін